Я свою душу пустив у душу народу 

В Косівській бібліотеці відбувся відео перегляд" Я свою душу пустив у душу народу".

На днях виповнилося 160 років від дня народження Євгена Харламповича Чикаленка — видатного громадського діяча, благодійника, мецената української культури, агронома, землевласника, видавця, публіциста, одного з ініціаторів скликання Центральної Ради, кандидата на посаду Гетьмана України. 

Він народився в рік, у який помер український геній Тарас Шевченко. Згодом — скуповував усі видання творів Шевченка для створеної ним бібліотеки, був одним з організаторів кампанії зі збору коштів на пам’ятник Великому Кобзареві в Києві, а газета «Рада», яку він видавав власним коштом, долучилася до національного пробудження українців не менше, ніж Шевченків «Кобзар».

В родовому маєтку Євген Харлампович досяг значних успіхів у сільському господарстві: запровадив використання сільськогосподарських машин, селекцію худоби, експериментував як агроном і досягав високих врожаїв навіть у посушливі роки. Видав кілька книг у серії «Розмова про сільське хазяйство», що мали значний резонанс і успіх серед хліборобів, ставши своєрідною популярною енциклопедією: «Про засуху (чорний пар та плодозмін)», «Худоба: коні, скотина, свині та вівці», «Сіяні трави, кукурудза та буряки», «Виноград», «Сад».

Переїхавши до Києва в 1900 році, він одразу включається у громадське життя, стає членом «Старої Громади». Євген Чикаленко за власним метафоричним порівнянням «був один із 300 душ донкіхотів із 30 мільйонів українців», які робили, здавалося б, справу абсурдну, роботу, приречену на поразку, — творили український рух.

Євген Чикаленко мав безпосередній стосунок до заснування Загальної української безпартійної демократичної організації (ЗУБДО), Української демократично-радикальної партії (УРДП), Товариства українських поступовців (ТУП). Власним коштом фінансував і ці партії, і українську пресу, і чимало «українських справ», підтримував окремих діячів національного руху. Відомий вислів Євгена Чикаленка: «Легко любити Україну до глибини душі, а ви спробуйте любити її до глибини своєї кишені».

У січні 1919 року він виїхав до Галичини, де згодом був інтернований поляками. Залишався оптимістом навіть після поразки визвольних змагань. Останнім притулком Євгена Чикаленка стала Чехословаччина, де він і помер 20 червня 1929 року в місті Подєбради. Урна з його прахом встановлена в колумбарії на місцевому цвинтарі. Заповіт, згідно з яким прах мали розвіяти в рідних Перешорах, так і не було виконано.

І через стільки років, Куяльницькою сільською радою, в селі Мардарівка, було встановлено погруддя Є. Чикаленку, який став символом любові до рідного краю.