Чорнобиль наша біль та пам'ять.
Чорнобильська катастрофа — найбільша екологічна катастрофа сучасності, яка трапилася о 00 год. 23 хв. 26 квітня 1986 року, коли вибухнув реактор 4- го енергоблоку Чорнобильської АЕС. Внаслідок викиду у навколишнє природне середовище потрапила надзвичайно велика доза радіації. Перші три роки (1986-1988) були сповнені героїзму і консолідації всього суспільства навколо Чорнобильської трагедії. Ліквідація наслідків аварії на цьому етапі мало чим відрізнялася від подолання наслідків ядерної війни. Регулярні війська і резервісти потрапили в умови, максимально наближені до бойових. Для запобігання поширення радіоактивності за межі зруйнованого реактора і майданчику ЧАЕС тисячі солдат, військових будівельників, дозиметристів, спеціалістів працювали в абсолютно непридатних з огляду на сьогоднішній день умовах праці.
В Косівському старостинському округу налічуються 5-ро ліквідаторів Чорнобильської АЕС, нажаль троє уже померли.
Ліквідатори з села Коси:
Перлєй Дмитро Пилипович народився 29 травня 1955р в селі Коси, де і промайнули його дитячі літа, навчався в Косівській школі, а після 6 міс. в ДОСАФі. В 1973р Дмитро Пилипович потрапив до лав радянської армії, де по розподілу став нести службу в Германії. За два роки несення служби, де тільки не побував Дмитро.По закінченню військових років Дмитро влаштувався до Косівського колгоспу, де працював водієм голови колгоспу. В грудні 1986р отримав повістку з війскомату, після якої на 2 місяці потрапив в зону Чорнобильської АЕС для ліквідації вибуху, на радіоаційній території Дмитро Пилипович процював водієм. Після 2 місяців виснажливих робіт, Дмитро знову повернувся до колгоспу. Через деякий час Дмитро отримав 1групу інвалідності та послідчення 2-ї категорії учасника ліквадації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в 1986р. Одружений, має двійко діточок:
Перлєй Олександ - 1979р
Перлєй Віталій - 1988р
На сьогоднішній день Дмитро Пилипович працює водієм в ТОВ "Косівське".
Янішевський Анатолій Іванович народився 1 жовтня 1951р в селі Коси, навчався в Косівській школі. Після закінчення шкільних років, вступив до Котовського ПТУ, де став студентом - трактористом. 1971-1972рр промайнули будучи військовослужбовцем. По закінченню несення військової служби, повернувся до рідного села та влаштувався до колгоспу трактористом. 2 травня 1986р місцевий сільський голова приїхав аби завести чоловіка до військомату, після якого була "Краснознаменка" і тільки потім зона лиха. Анатолій Іванович працював старшим хіміком - розвідником, пропрацювавши 55 діб в зоні лиха Анатолій повернувся до дому, де продовжив працювати в колгоспі трактористом.
За своє життя Анатолій Іванович отримав низку нагород:
13 травня 2013року Янішевського Анатолія Івановича не стало, але пам'ять про нього та його героїчний подвиг житимуть вічно.
Котович Павло Трохимович народився 11 липня 1957р. в селі Коси, був надзвичайно веселим та чуйним хлопчиком. Навчався в Косівській школі, по закінченню шкільних років навчався на токара в м.Одеса. Отримавши освіту, отримав повістку з військомату та почав нести службу в "морфлоті". Коли по заду залишились військові роки влашнувався до сільхозтехніки на роботу, але пропрацював там тільки один рік. Потім влаштувався на роботу до місцеваго колгоспу, трактористом. В 1979р одружився з Котович Тетяною, яка пригадує: 2 травня до їхньої оселі завітав сільський голова Бондар А.А. та дав Павлові 30хв на збори майже нічого не пояснюючи. Спочатку був військомат, потім "Краснознаменка" і тільки після - зона Чорнобильської АЕС. 3 травня на Павлові уже було одягнене спорядження та проводився інструктаж, адже він був відповідальний за вимір радіаціїї. Пропрацювавши там 55 діб на 1 тиждень потрапив до госпіталю на обстеження і тільки після, нарешті, повернувся до дому, де знову почав працювати в колгоспі Але вибух на Чорнобильській АЕС залишив занадто великий відбиток на здоров'ї Павла Трохимовича, деякий час чоловік боровся зі своїми хворобами, він отримав 2 групу інвалідності на якій пробув 17 років. Подружжя Котовичів мають двійко синів:
Котович Олег - 1980р
Котович Павло - 1986р
Ліквідатор з села Коси-Слобідка:
Деребус Віктор Федотович народився 5 травня 1940р в селі Комуна ( по новому Олексіївка) де і промайнули його дитячі літа. У 1958р, відправляється на військову службу в місто Загорск, Підмосков'я на хімічну частину. Повернувшись 10.11.1963р одружився з Деребус Клавдією. І у 1963р переїзжає до села Коси-Слобідка. У шлюбі народжується 4-ро діток: Деребус Валерій - 1965р Деребус Людмила - 1967р Деребус Олексій - 1969р Деребус Галина 1972р З 31 квітня на перше травня забирають до військомату, потім "Краснознаменка". Прийшоа майор, усіх вишикував в ширенгу та сказав " Ви повинні виконати борг перед Батьківщиною" і всі в один голос відповіли: "ТАК ВИКОНАЄМО". Тоді сідайте у вагони і вам все потім роскажуть. Віктор дуже хвилювався, адже тоді була війна у Афганістані і майже всі думали, що їх везуть на війну. Але коли вони прибули до Чорнобиля їм розповіли, що загорівся атомний реактор. На час їхнього приїзду у місті уже нікого не було, тільки бігали домашні тварини, а всі двері та вікна в оселях були заколошкані. Їх відразу попередили, щоб ніхто навіть не думав заходити до чужих будинків. Розмістили на 30км зоні від аварії, спали в палатках, видали респіратори та одяг, кожного дня прокидалися та обробляли одяг, автівки та інші прилади дизинфікуючими засобами. Кожні 2год, відбувалася зміна, аби зменшити дозу випромінення. В день і в ночі літаки скидали пісок над реактором. Кожен день до них приїзжав магазин з їжею. А через місяць наполеглевої праці, вони повернулись до "Краснознаменки", потім їх розвезли по районам, в червні Віктор був уже з родиною.
Згодом він пішов працювати на ферму пастухом і пас вівці зі своїм вірним другом Джульбаром.
Усе життя Віктор Федорович пропрацював у колгоспі, потім пішов на пенсію, отримав посвідчення 2-ї категорії учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986р.
17.10.2018р Деребус Віктор Федотович помер, але ніхто та ніколи не забудуть про його чероїчний подвиг.
Ліквідатор з села Гертопи:
Процишин Микола Васильович народився 23 січня 1949р в селі Гертопи, молодшу школу закінчив в Гертопах, а старша минула в селі Бочманівка. Після закінчення школи вступив до Ананіївського ДОСАФу, де отримав посвідчення водія, потім отрапив до лав радянської армії, де в Білгородністровському районі минули його військові літа. Після несення служби, повернувся та влаштувався на роботу в ПМК водієм. В 1970р одружився на Процишиній Раїсії. Уже працюючи в сільхозтехніці водієм пригадує: посеред ночі до їх будинку завітав завгар та дав декілька хвилин на збори, а після забрав з собою спочатку до військомату, а потім на розподіл до "Краснознаменки" і вже на настурний день Микола Васильович опинився в 12км зоні Чорнобиля, там він пропрацював водієм декілька діб, після чого повернувся додомую.
Микола повернувся на роботу до сільхозтехніки, де на нього чекало звичне авто, те на якому він працював в зоні лиха, минуло 5 років перш ніж з кабін автомобілей перевірили рівень радіації, а він зашкалював, кабіни замінили і Микола Васильович продовжив працювати.
Сім'я Процишинів виховали 5-ро дітей:
Процишина Лариса-1972р Процишин Анатолій-1974р Процишина Тетяна-1976р Процишин Степан-1978р Процишина Світлана-1986р
На жаль на сьогоднішній день Микола не є працеспроможним в грудні 2020р він отримав першу групу інвалідності, зона лиха таки зуміла залишити на здоров'ї чоловіка свій відбиток.
